Інтерв’ю з Олександрою Потієнко

Сила, сміливість та шалена наполегливість – слова, якими можна охарактеризувати шлях Олександри, багаторазової чемпіонки України з виїздки. Також вона була учасницею чемпіонатів Європи та чемпіонату світу. Зараз є діючим майстром спорту. Horsika провела інтерв'ю з Олександрою, яка поділилася своїми знаннями та досвідом в тренуванні спортивних коней від нуля до рівня Intermediate I.

Про Олександру, як особистість та спортсменку

Чим саме займаєтеся? Як давно?

Кінний спорт – це моя душа. Сьогодні я активна учасниця розвитку кінної культури в Україні. Моєю основною діяльністю є професійна підготовка коней та вершників, участь у змаганнях, тренерська робота й постійне вдосконалення власної майстерності.

Працюю в напрямку виїздки: від заїздки молодих коней до повної підготовки спортивних пар. Щодня допомагаю коням, з якими працюю, розкрити потенціал, а вершникам – навчитися відчувати партнера та керувати ним упевнено й коректно.

Працюю в кінному спорті вже понад 13 років. Свій шлях почала ще в дитинстві – з перших тренувань, які стали для мене джерелом дисципліни, відповідальності та великої любові до тварин. Із часом я зрозуміла, що мене захоплює не лише сам процес їзди, а й глибока робота з конем: побудова довіри, розвиток його фізичних можливостей, пошук гармонії в парі “вершник-кінь”.

Якими результатами пишаєтеся?

Серед результатів, якими я по-справжньому пишаюся:

Перемоги та призові місця на національних і міжнародних турнірах в Німеччині, Нідерландах, Польщі, Чехії, Словаччині, Австрії.
Підготовка коней до рівня Intermediate I.
Учні, що змогли перейти з аматорського рівня у професійний спорт, виконані ними нормативи до КМСУ;
Участь у 5 чемпіонатах Європи у складі молодіжної збірної.
Участь у чемпіонаті світу серед молодих коней.

В який момент кінний спорт став кар’єрою, а не хобі?

Кінний спорт для мене – життя. Коли я отримала перші серйозні результати, відчула смак великої відповідальності за коней і зрозуміла, що хочу пов’язати з цим професійне майбутнє. З того часу почалися щоденні тренування, чіткі плани, робота на результат і усвідомлення, що спорт = стиль життя.

Про що мрієте?

Мрію, як і, мабуть, всі активні спортсмени, про те, щоб представляти Україну на змаганнях найвищого рівня, працювати з кіньми світового класу та створити місце, де нове покоління вершників зможе тренуватися за сучасними європейськими стандартами. Стайні в Європі сильно відрізняються від середньостатистичних, що є в Україні. Моя головна мета – довести, що українські спортивні пари здатні бути конкурентними на міжнародній арені.

Про спорт та змагання

Що для вас означає бути спортсменом у кінному спорті?

Це свідомий вибір стилю життя, у якому є чітка мета, структура, план і постійна робота над собою. Любителі можуть дозволити собі приїздити на стайню по настрою, просто кататися в задоволення. У спортсменів же не існує таких “відмазок”, як дощ, погана погода, хвороба, втома, “перехотілося”. Ти просто приходиш на стайню кожен день і продовжуєш монотонну роботу. Навіть тоді, коли результат доводиться чекати місяцями.

Як виглядає Ваш типовий день?

Мої спортивні будні побудовані на рутині, яку вважаю фундаментом класного виступу. Типовий день починається рано: догляд за кіньми, перевірка їхнього стану, складання плану тренувань. Далі – робота в манежі. Протягом дня чергую роботу в сідлі з аналізом — переглядаю відео, коригую тренінг, спілкуюся з власниками та командою. Важлива частина — відновлення коней: крок, розтяжка, догляд.

Зазвичай це кілька коней на день: з кимось відпрацьовується техніка, з молодими – базові елементи, з досвідченими – шліфування деталей перед стартами. Вечір – розбір тренувань, фізична підготовка для себе, відновлення коней і підбиття підсумків.

Зараз у роботі шестеро коней різного рівня — від молодих до більш досвідчених. З молодими потрібно багато терпіння і поступовості. З більш досвідченими – робота над: точністю елементів, якістю переходів, стабільністю на стартах.

Кожен кінь – окрема історія і підхід. Один потребує більше впевненості, інший – фізичного розвитку, ще інший – психологічної стабільності, тому тренінг завжди індивідуальний.

Що вважаєте найскладнішим, а що найприємнішим?

Найскладніше у кінному спорті – терпіння. Не буває легких чи швидких перемог. Виступ на 2-3 хв – результат багатьох місяців роботи з кожним вихованцем окремо. Так, комусь потрібно більше часу, комусь менше, але все одно це надто велика й кропітка праця. Аби відточити хоча б рівний вольт у молодого коня, потрібен не лише час, а й системність, відчуття моменту та вміння не поспішати. Часто це десятки повторень, робота над дрібними деталями, повернення на крок назад, коли це необхідно. Це процес, у якому важливо не форсувати, а дати коню можливість зрозуміти, прийняти і фізично зміцніти. В цій кропіткій роботі і формується якість, яка згодом проявляється на змаганнях.

Навіть один вдалий тест на змаганнях – сотні тренувань, які залишаються поза очами глядачів з трибун. Ранні підйоми, помилки, падіння і сумніви. Найприємніший момент – коли кінь починає тебе по-справжньому розуміти, коли пара стає єдиним цілим і ти відчуваєш, що вся ця робота була не дарма.

За що любите роботу з молодими конями?

Молодняк займає окреме місце в моєму серці. Обожнюю процес їхнього становлення, коли ти буквально, немов автор, пишеш книгу з чистого аркуша. Вони щирі, допитливі, інколи непередбачувані (і це особливе задоволення). Подобається бачити, як із несміливого “малюка” виростає впевнений спортивний партнер. Кожен такий кінь – маленький проєкт, у який вкладено душу, знання й дисципліну.

Бувають дні, коли нічого не виходить? Як справляєтеся?

Звісно, бувають. І це нормально, адже не може шлях бути завжди тільки рівним. Кінний спорт дуже залежний від двох живих організмів. І якщо щось іде не так, я зупиняюся і повертаюся до простих речей: аналізую, що пішло не так, спрощую завдання, даю собі й коню час. Не страшно робити кроки назад, більше боюся форсувати тренування заради надто швидких результатів.

Як бережете свою менталку та відновлюєте ресурс?

Коні й є спасінням. Київ нормально зараз обстрілюють: багато новин, про які б раніше кожен сказав би “неможливо”. Але коні мене і рятують. В найхолодніші зими, в найспекотніші літа, в будь-яку погоду та на будь-яких змаганнях. Я довіряю коням, з якими працюю, і вони мені також. Тому ми є підтримкою одне для одного.

Ким надихаєтеся? Можливо, є спортсмен, на якого рівняєтеся?

Серед світових дуже імпонує підхід таких вершників, як Isabell Werth – за її системність, стабільність і глибоке розуміння коня, а також Jessica von Bredow-Werndl – за гармонію, легкість і повагу до партнера. Їх об’єднує уважність до коня і довгострокове мислення.

Як зрозуміти, що кінь готовий до стартів? А вершник?

Готовність коня до стартів я оцінюю за стабільністю бази під стресом. Якщо в новому місці він зберігає ритм, контакт і керованість, не розсипається від помилки і повертається в роботу за кілька тактів без силового дотиску, старт буде керованим. Другий пункт – відновлення. Після виїзду кінь не має “зникати” на тиждень психічно чи фізично. Якщо ж на старті пропадають такі прості речі на кшталт спокійної зупинки, кроку і переходів, значить, поспішати з програмою рано. Краще ще добудувати фундамент і зробити змагання більш постійними.

Від вершника потрібно швидко адаптуватися до будь-якого стресу. А на стартах його вистачає. До того ж, якщо ти не можеш двічі поспіль проїхати схему на тренуванні з однаковим відчуттям, на змаганнях стабільності не додасться. Їхати треба з чіткою задачею, яку саме навичку чи елемент ти перевіряєш “на міцність”. Тоді навіть неідеальний проїзд дає прогрес.

З чого реально складається підготовка до змагань?

Кінь у звичних вправах має залишатися у рівному ритмі, м’яким у контакті й слухняним на напівзупинку, навіть коли я прошу трохи більше. Якщо на тренуваннях все проходить спокійно та без боротьби, тоді ми готові виконувати елементи не тільки вдома. На останніх тренуваннях я не додаю складність, а прибираю зайве. Дивлюся, де кінь напружується, де починає поспішати, де втрачає пряму, і “підчищаю” це простими переходами та вправами на уважність.

Я приїжджаю так, щоб у коня був час заспокоїтися і подихати, а не одразу працювати. Розминка має бути нескладною. Спочатку налаштовую ритм, розслабляю коня, потім роблю кілька чітких переходів, беру 2-3 вправи з тесту і зупиняюся. Мені потрібно зберегти “живого” коня до старту, а не витиснути все на розминці.

Також сильно допомагає багатолітній досвід. В багатьох ситуаціях вже знаю, як себе поводити, де зупинити краще, а де в жодному випадку не можна. Наприклад, дуже часто коні гальмують біля воріт на вихід з манежу, тому в цьому місці потрібно навпаки прикласти шенкель і не дати коню зупинитися там. Мені здається, вже встигли статися всі ситуації, тому я просто до них готова і все. В мене є чіткий план змагань, чіткі дії на кожні вибрики коней, чіткі думки в дні стартів. Тому навіть якщо щось і йде не за планом, то я можу швидко це скоригувати.

Чекліст: що не можна забути

Перед виїздом у мене завжди є один маленький “пакет рятувальника”, бо на змаганнях вже буде ні в кого попросити додатковий повід чи шпори, якщо знадобляться.

Аптечка: пара шприців для промивання дрібної ранки, цинкова мазь, вата, марлі, йод, Чемі спрей.
Документи, що реально можуть попросити на вході або на ветконтролі. Для FEI-виїздів це, окрім синього паспорта, – записи про грип, бо їх перевіряють на події, і з 2026 року вакцинацію FEI-коней прив’язують ще й до цифрового запису в FEI HorseApp в день щеплення.
Мотузки. Ними можна підвісити сіно, притягнути табличку на денник, зафіксувати липучку, притиснути ремінець, який раптом почав чіплятися.
Ножиці. Навіть не повірите, у скількох ситуаціях вони можуть знадобитися.
Гумки під колір гриви, голку з ниткою, запасний їхній набір.
Додаткові вальтрапи, поводи, інший трензель, шпори, запасний одяг для вершника.
З побуту – відра, щітки, рушнички або суконки, шампунь або гель, адже кінь може вимазатися прямо зранку перед виходом на бойове поле.

Загалом, не потрібно брати пів стайні. Достатньо буде тих речей, якими ви користуєтеся зазвичай та інколи запасні, як-от вальтрапи або білі бриджі.

Що в день перед стартами найважливіше?

Я б навіть сказала, що це більш важливий день ніж самі змагання. Головне – заспокоїтися самому і не нервувати своїм станом тварину. Вони всі дуже тонко відчувають, тому коли вершник сіпається від страху перед стрибками чи проїздом схеми, по коню це можна сильно помітити.

Також ніколи не намагаюся “довести все до ідеалу” в останній момент. Якщо за день до старту ви щось терміново переробляєте – це означає, що підготовка була вибудувана неправильно.

З чого починається день стартів? Як відбувається ранок в день змагань у спортсмена з виїздки?

Мій ранок у день старту починається з тиші в конюшні, поки ще мало людей і кінь не “збирає” напругу від метушні. Я дивлюся на нього в деннику ще до чистки. Апетит, як стоїть на ногах, чи немає дрібних подряпин після ночі, як реагує на дотик по спині й під животом.

Далі починаю чистити та сідлати свого партнера – він має бути охайним, блискучим та ідеальним) Паралельно я складаю день у голові часовими відрізками: коли він має поїсти, коли я сідлаю, скільки хвилин іде від денника до розминки, якщо натовп і вузькі проходи, де я переодягаюся, щоб не бігти в останню хвилину. Люблю мати запас часу на одну неприємність; вона майже завжди трапляється.

Який момент дня для вас самий критичний, напруженіший?

Останні 30 хвилин перед виходом на манеж. Наче перевіряється вся дисципліна: чи встигли ми розім’ятися без поспіху, чи не перевтомився кінь, чи тримаю я чіткий план їзди в голові. У цей час я намагаюся максимально відгородитися від сторонніх розмов і повністю зосередитися на своїй задачі.

Що робите після виступу, незалежно від результату?

Незалежно від результату, день не закінчується на фінішній лінії. Після виступу я завжди:

даю коню відшагатися та відновити дихання;
перевіряю його фізичний стан;
дякую йому за роботу – для мене це обов’язковий ритуал;
аналізую тест: що вийшло добре, а над чим ще треба попрацювати.

Поразки я розглядаю як матеріал для росту, а перемоги – як підтвердження, що ми рухаємося правильно.

Які змагання найбільше запам’яталися та чому?

Тут можу відповідати годинами, тому що це декілька вагомих турнірів – чемпіонати Європи та чемпіонат світу минулого року [прим. ред. 2025], сподіваюсь, не останній на моєму шляху) Напевно, один з найголовніших змагань в молодіжній збірній – чемпіонат Європи в Іспанії в 2021 році.

Ми були максимально готові з конем на цей турнір, була якісно продумана логістика, багато часу пішло на відновлення коней. Адже ми проїхали 3,5 тис. км за тиждень. Добиралися із зупинками: перед кордоном, тому що, на жаль, маємо кордон Європою, проходження якого займає багато часу і це досить виснажливо для коней. Потім після кордону зупинялися, далі – в Німеччині, Франції і доїхали до Іспанії. Чемпіонат проходив в Оліва Новій, курортного місця у Валенсії, де проводяться досить престижні спортивні події. Також багато й наших конкуристів виступає кожного року, щоб прапор України піднімався на тих полях.

По приїзду в Іспанію у нас був тиждень на відновлення коней. Були тоді в дуже гарній фізичній формі, приїхали великою командою дітей, юнаків та юніорів. Досить достойно Україна тоді представила себе на такому змаганні. Найприємніше – якість нашої підготовки, логістики, те, що привезли коней в топ формі, якщо можна так сказати. Пам’ятаю цей турнір дуже гарно.

Минулого року [прим. ред. 2025] ми дебютували на чемпіонаті світу. Працюємо далі, щоб він не був останнім. Це вже інша ситуація, адже коні – молоді. Там ми мали декілька років на підготовку, тут – всього 6 місяців. Важко, але працюємо далі.

Про коней

Чого спорт Вас навчив?

Гадаю, що головне: кінь – не інструмент для перемоги, а рівноправний партнер. Я зрозуміла, наскільки вони різні за характером, темпераментом, можливостями. До кожного потрібен свій підхід, свій темп і своя мова спілкування.

Спорт сформував у мені повагу до їхніх меж. Якщо слухати коня, він віддає тобі набагато більше.

Як будуєте довіру з молодим конем?

Через передбачуваність і чесну реакцію на його відповідь. Я не прошу те, чого він ще не розуміє, і не “ловлю” його на помилках. Якщо кінь напружився під час чистки чи сідлання, я не тисну, а знімаю градус. Даю йому просту дію, яку він точно може виконати, і відпускаю в той момент, коли він видихає. Після цього я повторюю той самий сценарій наступного дня, щоб у коня з’явилося відчуття, що зі мною зрозуміло й безпечно.

Під сідлом довіра з’являється тоді, коли молодий кінь рухається вперед без поспіху і не боїться помилитися. Я прошу коротко й конкретно, а паузу використовую як нагороду. Якщо кінь губить рівновагу, я не “тримаю” його руками, а спрощую завдання і допомагаю корпусом, щоб він сам знайшов баланс і залишився спокійним. Коли він відчуває, що я не підставляю його під зрив, він швидше починає шукати контакт і працювати з бажанням.

Як обираєте коня для тренінгу?

Для мене важливі 3 речі:

коректна анатомія та здоров’я;
бажання співпрацювати з людиною;
потенціал у потрібній дисципліні.

Я дивлюся не тільки на родовід або природні дані, а й на те, чи “підходить” пара один одному енергетично. Гармонія пари – це половина успіху.

Про учнів

З ким цікавіше працювати – з кіньми чи учнями?

Це неможливо розділити. Я працюю з парами. І найбільше задоволення отримую тоді, коли можу допомогти людині зрозуміти свого коня. Коні навчають мене відчуттям, а учні – умінню передавати досвід.

Яка риса в учневі Вам важливіша за талант?

Мабуть, все ж працьовитість та дисципліна. Талант без характеру швидко згасає, а вершник із правильним ставленням може досягти дуже високого рівня навіть із середніми початковими даними.

Кого ніколи не візьмете в роботу та чому?

Я ніколи не працюватиму з людьми, які:

не поважають коня;
шукають швидких результатів будь-якою ціною;
не готові слухати й навчатися.

Кінний спорт будується на етиці. Якщо цієї основи немає – співпраця неможлива.

Які поради можете дати вершникам, які тільки починають свій шлях?

Коли вершник тільки починає, я насамперед прошу перестати міряти прогрес “картинкою” і порівняннями з іншими. На цьому етапі потрібно навчитися відчувати ритм і керованість. Якщо ви можете спокійно їхати в одному темпі, робити прості переходи без ривків і зберігати прямолінійність, то вже будуєте фундамент, який потім витримає збір й складніші елементи.

Друге, що реально допомагає зрушити з місця, – стабільність у навчанні. Краще двічі на тиждень робити прості, зрозумілі речі однаково, ніж раз на два тижні “видавати максимум”. Після заняття зафіксуйте для себе, що було добре та не дуже, і наступного разу почни саме з цього.

І ще. Не відділяйте “роботу з конем” від того, як поводитеся поруч із ним. Спокій у руках, зрозумілі правила на землі, рівний голос та послідовність. Коли кінь довіряє в дрібницях, то легше приймає підказки і в навчанні, і на виїзді в нове місце.

Як стати спортсменом

З чого варто починати тим, хто мріє про спорт?

Амбіції та мрії про медалі постійно вводять в оману новачків. Починати потрібно з чесної відповіді собі на запитання: чи готовий я до регулярної, іноді монотонної роботи?

Спорт – звичка працювати навіть тоді, коли немає натхнення. Перший крок – знайти: тренера, школу, середовище, де є правила, вимоги та повага до коня. Не можна просто катаючись пару разів на тиждень дійти до Олімпіади.

Де вчитися?

Найкращий початок – стабільний тренер, який пояснює простими словами, що саме ти робиш корпусом, руками й ногою, і чому кінь реагує так, а не інакше. Якщо після заняття ти можеш повторити вдома, яка була задача і як ти її вирішувала, значить навчання працює. Якщо лишається тільки відчуття “було важко”, без розуміння, що змінити завтра, це марна трата часу і для тебе, і для коня.

Для чого це все взагалі – спорт, змагання, коні?

Спорт для мене – спосіб прожити шлях чесно, день за днем, і не сховатися від відповідальності, яку береш, коли поруч інша жива істота.

Кінний спорт дуже швидко ставить усе на свої місця. Він вчить тримати слово перед конем, навіть коли втомився, поважати процес, бо в ньому немає кнопки “швидше”. Вчить переживати невдачі без істерик і без втечі, просто повертаючись до роботи. І дає дисципліну, яка з часом стає звичкою думати й діяти.

Турніри – момент, коли ти бачиш результат своєї щоденної якості. Вони не додають майстерності, але показують, що ти насправді побудував до цього дня.

Яку пораду ви сьогодні дали б собі на старті шляху?

Сказала б собі: не поспішай і не порівнюй себе з іншими. Не намагайся довести щось швидше, ніж ти готова. Дозволь собі вчитися, помилятися й рости. Шукай не легкий шлях, а правильний.

Українська виїздка на світовій арені – інтерв’ю з Олександрою Потієнко